ВГОРУ

         Щороку 28 жовтня відзначається День звільнення України від німецько- нацистських окупантів та їх союзників.

        Цього дня вшановують пам’ять всіх українців, які віддали життя, виганяючи загарбників з нашої країни у лавах радянської армії, або Української повстанської армії.

         Студенти  других курсів Мирогощанського аграрного коледжу щорічно до Дня визволення України готують виховну годину – РЕКВІЄМ “ЦІНА ПЕРЕМОГИ”.

“Скільки убито! Скільки повішено,

Все це забути? Ганебно і зло!

Чую, як зболена пам’ять притишено

Йде до могил і схиляє чоло …”

           В ході Німецько-радянської війни (1941-1945) саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від нацизму.

Силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 мільйона осіб, протягом січня 1943 року — жовтня 1944 року проведено низку наступальних операцій: Житомирсько- Бердичівська, Корсунь-Шевченківська, Рівненсько-Луцька, Львівсько-Сандомирська. Ліквідація значної кількості нацистських формувнь і витіснення їх із Закарпаття розпочалося 9 вересня 1944 року під час Східнокарпатської стратегічної воєнної операції. У ході Карпатсько-Ужгородської операції війська 4-го Українського фронту здобули карпатські перевали й наступали на Закарпаття. 16 жовтня радянські війська зайняли місто Рахів, 24 жовтня визволили Хуст і Сваляву, 26 жовтня – Мукачево, а 27 жовтня — Ужгород.

       28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на сучасний кордон України. Втрати у ході тих подій були досить великими з обох боків. Німці та угорці втратили приблизно 60 тисяч убитими, 28 тисяч їхніх вояків потрапили в полон. Радянська армія втратила понад 50 тисяч військових. Зокрема, 41 тисяча — убиті та поранені, ще 2 тисячі зникли безвісти. Багато воїнів отримали обмороження.

         За мир українці сплатили надзвичайно високу і страшну ціну. Так, у Другій Світовій війні загинув кожен п’ятий українець. У період, коли російські ЗМІ активно намагаються зобразити українців прихильниками і колабораціоністами фашизму і нацизму, історичні дані підтверджують зовсім протилежне.

        Для українців війна почалася в березні 1939 року. Внаслідок Мюнхенської змови, дружні Німеччині угорські війська зброєю захопили новопроголошену Карпатську Україну, яка перед тим була у складі Чехо-Словаччини. У боях було втрачено 430 убитими і понад 400 поранених бійців Карпатської України.

       У вересневій кампанії 1939 р. вже 112 тис українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, 7834 солдатів української національності загинули в боях з Вермахтом під польськими прапорами, а 16 тис отримали поранення.

        В Україні Червона армія широко практикувала так званий “достроковий” призов юнаків 16 – 17 років, яких без підготовки і часто погано озброєних відразу кидали в бій, внаслідок чого вони масово гинули.

        Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року вціліли тільки 3% з загальної кількості. Загальні демографічні втрати України – з убитими, жертвами концтаборів, депортованими і евакуйованими – становлять не менше 14 млн. чоловік. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.

            У 1941 р. при відступі радянська влада залишала “випалену землю”.

         При евакуації в Запоріжжі підірвано Дніпровську гідроелектростанцію. Про це не знало ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини, значна кількість яких була потоплена водяним валом Дніпрогесу.

           У Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками.                     В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали з мешканцями, а поранених червоноармійців скинули в море разом з санітарними машинами.

           З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити в закритому будинку.

           В Умані живими замурували людей у погребі. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі.

           Кореспондент газети “Saturday Evening Post”, відвідавши в 1945 р. Україну, з жахом написав: “Те, що дехто намагається зобразити як “російську славу”, було перш за все українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі”.

          Українці пам’ятають та ніколи не забудуть тих, хто віддав своє життя, захищаючи свою землю від загарбників.

          Добра пам’ять про Вас, захисників, завжди буде жити в наших серцях і надихатиме нас захищати Україну від ворогів сьогодні.

12

11

13

Матеріали підготувала викладач історії України Л. М. Бутрій.

       

Без коментарів.